форма державного устрою держави
Форма державного устрою
Поняття й елементи форми держави
Форма держави як категорія юридичної науки виступає безпосереднім виразником її сутності та змісту. Вивчити державу з погляду її форми означає дослідити структуру, будову держави, порядок утворення органів влади, їх взаємодію між собою та населенням, основні методи здійснення державної влади. Форма держави – це поняття, яке вiдображає внутрiшню структуру держави, спосiб органiзацiї державної єдностi; утворення, органiзацiю та здiйснення державної влади. Як певна система форма держави містить форму державного устрою, форму державного правління й форму вияву державної влади, або політичний режим. Форма держави – це не лише переліченi вище елементи, але також їх взаємодiя, взаємозв’язок, iдеї, що вiдбивають i програмують її розвиток.
Форма держави складається внаслiдок впливу низки чинників (iсторичних традицiй, спiввiдношення класових сил, геополiтичних умов тощо). Наприклад, острiвне розташування держави значною мiрою запобігає нападу сухопутних сил, що в результатi сприяє розвитку сильного флоту та незначної за розміром сухопутної армiї. Оскільки сухопутнi вiйська (а не флот) є опорою диктатури, то острiвне розташування сприяє збереженню громадянських форм правлiння й пiдлеглостi армiї цьому правлiнню. Історія Великої Британії – конкретне пiдтвердження цієї тези.
Отже, елементами форми держави виступають:
— форма державного устрою, яка вiдображає внутрiшню структуру держави, спосiб органiзацiї державної єдностi;
— форма державного правління, що характеризує спосiб органiзацiї державної влади, а також утворення iнститутiв влади та встановлення норм їх вiдносин з населенням;
— полiтичний режим як сукупнiсть методів, способів i засобів здiйснення державної влади.
(Див. докладніше: Общая теория права и государства: Учебник / Под ред. В.В. Лазарева. – 4-е изд., перераб. и доп. – М.: Юристъ, 2007. – С. 388 – 390; Комаров С.А. Общая теория государства и права: Учебник. – 7-е изд. – СПб.: Питер, 2006. – С. 66 – 69.)
Питання та завдання для самоконтролю
1. Що таке форма держави?
2. Назвіть елементи форми держави.
3. Які чинники впливають на становлення та розвиток форми держави?
Форма державного устрою – це спосiб органiзацiї державної єдностi, внутрiшня структура держави.
Характер взаємовідносин держави та її складових частин визначає дві основні форми державного устрою: унітарну та федеративну.
Унітарний устрій держави передбачає існування єдиної системи державної влади, тоді як федеративний – наявність двох паралельних систем. Унітарні держави, як правило, поділяються лише на адміністративні утворення, тому визнаються «простими» державами. Щодо федерацій, які мають суб’єкти федерації (державні, а інколи автономні утворення), часто використовують поняття «складна держава». Інакше кажучи, складними слід вважати держави, які мають у своєму складі утворення з певною самостійністю від центральної суверенної влади. Хоча, безумовно, складними треба вважати й ті унітарні держави, які включають окремі автономні або державні утворення (Франція, Фінляндія, Данія, Україна).
Унiтарна держава – єдине державне утворення, частини якого є адмiнiстративно-територiальними одиницями. У такiй державi iснують єдині для всiєї країни вищi органи державної влади, що забезпечують державний суверенiтет (Чехiя, Швецiя, Румунiя, Бельгiя, Україна та ін.). Правовою основою унітарної держави є конституція або сукупність законів, які виконують роль конституційних.
Унітарна держава характеризується такими ознаками:
— наявністю єдиних для всієї країни вищих органів законодавчої, виконавчої та судової влади, що здійснюють керівництво відповідними органами влади на місцях;
— відсутністю ознак державності, суверенітету адміністративно-територіальних одиниць (областей, графств, провінцій, округів тощо);
— наявністю єдиних збройних сил, проведенням загальної для всієї країни податкової політики.
Крім цього, унітарній державі притаманні єдині громадянство й державна символіка, а також єдині законодавча та судова системи.
Маючи один центр управління всіма справами суспільства, унітарна держава в цьому вигідно відрізняється від держав з іншою формою державного устрою. Однак управління з одного центру має свої недоліки. Воно не здатне враховувати всі особливості територій, тому може ухвалювати рішення, що не в повному обсязі відповідають специфічним умовам окремих реґіонів, особливо якщо в них проживає некорінне населення. Тому в унітарній державі, на території якої компактно проживають національні меншини, допускається створення національних автономних утворень. У них одержує розвиток місцеве самоврядування, як правило, у сфері адміністративної діяльності; органи влади на місцях обирає населення, представники цих органів мають право самостійно вирішувати більшість питань місцевого життя.
Обсяг і міра автономій можуть бути різними. У вітчизняній доктрині прийнято виділяти законодавчу (політичну) й адміністративну автономії. У першому випадку носії автономії мають право на власне законодавство (у тому числі й на законодавчу ініціативу на державному рівні), в іншому – ні. Наявність на території України Автономної Республіки Крим – яскравий приклад адміністративної автономії.
У цілому ж порядок утворення та функціонування автономій в унітарній державі визначає конституція країни, він не повинен суперечити її законам.
Федерацiя – союз юридично вiдносно самостiйних державних утворень (штатiв, земель, республiк, кантонів тощо), об’єднаних в одну державу. Правовою основою такого об’єднання є конституцiя. У федеративнiй державi суверенiтет забезпечують вищі органи влади для всiєї країни (федеральні органи) та вищі органи влади державних утворень, що входять до федерацiї (США, ФРН, Швейцарiя, Бразилiя, Iталiя, Росiя та ін.).
Треба виділити найзагальніші риси, властиві федеративним державам:
— територія федерації складається з територій суб’єктів, що до неї входять;
— верховна законодавча, виконавча та судова влада належить федеральним органам;
— у федерації існує єдине громадянство й громадянство суб’єктів федерації;
— суб’єкти федерації мають свою конституцію, свої законодавчі, виконавчі та судові органи;
— федерації притаманні єдині правова, податкова та грошова системи.
Теорiя видiляє таку форму державного устрою, як конфедерацiя. Конфедерацiя – це державно-правове об’єднання держав, що зберiгають незалежне iснування й об’єднуються лише для координацiї деяких своїх дiй. Вона поєднує в собі ознаки внутрішньодержавної та міжнародно-правової форми організації. Утворення конфедерацій, як правило, здійснюється на договірній основі, тобто правовою основою такого об’єднання є договiр.
Конфедерацiя характеризується збереженням повної юридичної та полiтичної незалежностi держав, що її утворюють, їх безумовного права на сецесiю (свободу виходу з конфедерації), вiдсутнiстю в нiй центральної влади, спiльностi законодавства, територiї, громадянства, судової, грошової та податкової систем.
Крім цього, історичний досвід дозволяє виділити й інші ознаки, характерні для цієї форми державного устрою:
— конфедерація не має суверенітету, що характерний для держав, які її утворюють;
— створюються лише ті загальноконфедеративні органи влади, які необхідні для виконання завдань, що випливають з конфедеративного договору;
— акти загальноконфедеративних органів влади не містять норм прямої дії, вони адресовані органам влади суб’єктів конфедерації;
— рішення загальноконфедеративних органів влади не мають юридичної сили на території держав, що входять до конфедерації, без їхньої згоди;
— суб’єктам конфедерації належить право нуліфікації, тобто відмови у визнанні або застосуванні актів загальноконфедеративних органів влади.
Не маючи єдиної суверенної влади, конфедерацiя є нестiйким полiтичним утворенням і або розпадається, або перетворюється на федерацію. Конфедерації iснували в Швейцарiї у 1815 – 1848 рр.; у Нiмеччинi в 1815 – 1867 рр.; у США в 1781 – 1787 рр. З 1982 до 1989 рр. iснувала конфедерацiя під назвою Сенегамбiя (об’єднання Сенегалу та Гамбiї).
Поряд з конфедерацією існують такі мiжнародно-правові форми об’єднання, як спiвдружнiсть i спiвтовариство. Вони утворюються для досягнення різних цілей (економічних, політичних тощо) та являють собою організаційно оформлені об’єднання повністю незалежних і суверенних держав. Як правило, такі утворення мають перехідний характер, вони еволюціонують у бік конфедеративного об’єднання й навіть федерації або розпадаються.
Своєрідною формою державного устрою є імперія– держава, що складається з метрополії та підпорядкованих центральній владі держав і народів, примусово інтеґрованих до єдиної системи державних зв’язків. Вона виникає внаслідок загарбання територій, їх колонізації. Водночас історія знає й добровільне договірне входження деяких держав до складу імперії. Це відбувається, як правило, тоді, коли народу цієї держави загрожує знищення, і у з’єднанні з імперією він бачить свій порятунок.
Характерним для імперських держав є застосування силових засобів підтримки панування центральної влади над залежними територіями; беззастережна протидія будь-яким проявам суверенітету й автономії; пригноблення народів, прагнення до захоплення нових територій, ринків збуту тощо.
Історія свідчить, що загальною тенденцією суспільного розвитку є неминучий розпад імперій і виникнення на їх основі суверенних держав.
(Див. докладніше: Скакун О.Ф. Теорія держави і права (Енциклопедичний курс): Підручник. – Х.: Еспада, 2006. – С. 113 – 127.)
Питання та завдання для самоконтролю
1. Що таке форма державного устрою?
2. Які існують різновиди форми державного устрою?
3. Доберіть відповідне поняття до визначення: «Єдина держава, що поділяється на адміністративно-територіальні одиниці»:
а) унітарна держава;
4. Назвіть ознаки федеративної держави.
5. Чим конфедерація відрізняється від федерації?
6. За формою державного устрою Україна є державою:
Форма державного устрою та його види
Форма державного устрою – це елемент форми держави, що відображає спосіб територіального устрою держави, який визначає порядок взаємодії центральної, регіональної та місцевої влад.
Цей елемент характеризує: принципи поділу території держави на складові частини; можливість врахування інтересів національних меншин шляхом надання території, де вони проживають, певних прав щодо територіального самоврядування; відносини між різними рівнями владних органів (центральних, регіональних, місцевих).
За формою устрою держави поділяють на прості й складні.
Простою або унітарною (від лат. Unitas — єдність) є держава, що характеризується цілковитою політичною єдністю, частини якої є адміністративно-територіальними одиницями, що не володіють сувереними правами (Болгарія, Україна, Франція, Італія, Фінляндія, Іспанія, Греція, Японія, Китай та ін.). До основних ознак унітарної держави відносяться:
Частини унітарної держави мають різні назви: у Польщі – воєводства, В Англії – графства, В Італії – провінції, В Україні – області.
Деякі унітарні держави (Великобританія, Грузія, Ізраїль, Португалія та ін.) включають автономні утворення (адміністративні автономії). Такі держави називаються децентралізованими унітарними державами або унітарними державами з елементами федералізму. Вони відрізняються від централізованих унітарних держав, в яких на чолі місцевих органів влади стоять призначені з центру посадові особи, що підкоряють собі місцеві органи самоуправління. В децентралізованих унітарних державах місцеві органи влади обираються населенням та володіють правом самостійно вирішувати більшість питань місцевого життя. В них автономії мають внутрішнє самоуправління, як правило, в сфері адміністративної діяльності. Вони можуть мати визначену самостійність і в сфері законодавства. В такому випадку закони приймаються парламентом автономії в межах своєї компетенції (головним чином в порядку делегування йому законодавчих повноважень центральним законодавчим органом у випадках, передбачених конституцією).
До складних держав належать:
І. Федерація – це союзна держава, що складається з територій суб’єктів (складових держави), які мають обмежений суверенітет (США, Росія, Австрія, Індія, Австралія). Юридичними ознаками федерації є:
Федерації різноманітні. Класифікувати їх можливо за різними підставами:
1. За способом створення:
2. За способом взаємовідносин федерації та її суб’єктів:
3. За способом розподілу та здійснення владних повноважень:
4. За принципом переваги або поєднання національного та територіального підходів:
До основних ознак конфедерації відносяться:
Конфедерації мають нестійкий, перехідний характер: вони або розпадаються, або еволюціонують у федерацію.
ІІІ. Співдружність – особлива форма об’єднання держав (СНД, Британська співдружність націй, Європейська співдружність в Західній Європі). Це рідке, більш аморфне, ніж конфедерація, але ж організаційно оформлене об’єднання держав, що виступають в якості асоціованих учасників при збереженні ними повного суверенітету та незалежності. В основі співдружності, як і при конфедерації, знаходяться міждержавний договір, устав, декларація, інші юридичні акти. Цілі, які висуваються при створенні співдружності, можуть бути різноманітні – економічні, культурні та ін.
Співдружність може мати перехідний характер: розвитися у конфедерацію і також у федерацію при наявності необхідних передумов, або, навпаки, привести до дезінтеграції, роз’єднання.
ІV. Імперія – це складна держава, яка включає суверенну державу-метрополію і підвладні їй несуверенні держави – колонії. Ця форма державного устрою нині вже відійшла в історію (Римська імперія, Російська імперія).
Форма державного устрою та його види
Форма державного устрою – це елемент форми держави, що відображає спосіб територіального устрою держави, який визначає порядок взаємодії центральної, регіональної та місцевої влад.
Цей елемент характеризує: принципи поділу території держави на складові частини; можливість врахування інтересів національних меншин шляхом надання території, де вони проживають, певних прав щодо територіального самоврядування; відносини між різними рівнями владних органів (центральних, регіональних, місцевих).
За формою устрою держави поділяють на прості й складні.
Простою або унітарною (від лат. Unitas — єдність) є держава, що характеризується цілковитою політичною єдністю, частини якої є адміністративно-територіальними одиницями, що не володіють сувереними правами (Болгарія, Україна, Франція, Італія, Фінляндія, Іспанія, Греція, Японія, Китай та ін.). До основних ознак унітарної держави відносяться:
Частини унітарної держави мають різні назви: у Польщі – воєводства, В Англії – графства, В Італії – провінції, В Україні – області.
Деякі унітарні держави (Великобританія, Грузія, Ізраїль, Португалія та ін.) включають автономні утворення (адміністративні автономії). Такі держави називаються децентралізованими унітарними державами або унітарними державами з елементами федералізму. Вони відрізняються від централізованих унітарних держав, в яких на чолі місцевих органів влади стоять призначені з центру посадові особи, що підкоряють собі місцеві органи самоуправління. В децентралізованих унітарних державах місцеві органи влади обираються населенням та володіють правом самостійно вирішувати більшість питань місцевого життя. В них автономії мають внутрішнє самоуправління, як правило, в сфері адміністративної діяльності. Вони можуть мати визначену самостійність і в сфері законодавства. В такому випадку закони приймаються парламентом автономії в межах своєї компетенції (головним чином в порядку делегування йому законодавчих повноважень центральним законодавчим органом у випадках, передбачених конституцією).
До складних держав належать:
І. Федерація – це союзна держава, що складається з територій суб’єктів (складових держави), які мають обмежений суверенітет (США, Росія, Австрія, Індія, Австралія). Юридичними ознаками федерації є:
Федерації різноманітні. Класифікувати їх можливо за різними підставами:
1. За способом створення:
2. За способом взаємовідносин федерації та її суб’єктів:
3. За способом розподілу та здійснення владних повноважень:
4. За принципом переваги або поєднання національного та територіального підходів:
До основних ознак конфедерації відносяться:
Конфедерації мають нестійкий, перехідний характер: вони або розпадаються, або еволюціонують у федерацію.
ІІІ. Співдружність – особлива форма об’єднання держав (СНД, Британська співдружність націй, Європейська співдружність в Західній Європі). Це рідке, більш аморфне, ніж конфедерація, але ж організаційно оформлене об’єднання держав, що виступають в якості асоціованих учасників при збереженні ними повного суверенітету та незалежності. В основі співдружності, як і при конфедерації, знаходяться міждержавний договір, устав, декларація, інші юридичні акти. Цілі, які висуваються при створенні співдружності, можуть бути різноманітні – економічні, культурні та ін.
Співдружність може мати перехідний характер: розвитися у конфедерацію і також у федерацію при наявності необхідних передумов, або, навпаки, привести до дезінтеграції, роз’єднання.
ІV. Імперія – це складна держава, яка включає суверенну державу-метрополію і підвладні їй несуверенні держави – колонії. Ця форма державного устрою нині вже відійшла в історію (Римська імперія, Російська імперія).
ФОРМА ДЕРЖАВНОГО УСТРОЮ: ПОНЯТТЯ ТА РІЗНОВИДИ
Розглядаючи способи устрою державної влади, слід зазначити, що в навчальній літературі частіше за все вживається термін «форма державного устрою». Він, по суті, охоплює всю форму держави на певному етапі розвитку в конкретній країні. Не випадково, що цей термін широко використовується в курсі загальної історії держави і права. Мова у цьому випадку йде про те, яким чином держава організована як влада на відповідній території.
Тому під формою державного устрою розуміємо національно-територіальну й адміністративно-територіальну організацію державної влади, яка характеризує співвідношення частин держави та її органів між собою і державою в цілому. Це спосіб взаємовідносин її територіальних утворень (складових частин), який закріплений конституцією.
Форма державного устрою носить самостійний характер, у багатьох випадках визначається існуючими традиціями, історичними особливостями виникнення і розвитку держави.
Можемо провести наступний поділ між державами, а саме: поділ за \х організаційною формою: унітарні, федеративні держави та конфедерації.
Унітарна держава — це єдина держава, територія якої поділяється на адміністративно-територіальні одиниці.
Унітарна держава є проста, цільна і єдина держава, окремі частини якої іноді можуть мати автономію. Більшість унітарних держав мають відповідні адміністративно-територіальні поділи (райони, області, воєводства тощо). Ці самостійні частини не наділені ознаками державного суверенітету. В такій державі існує єдина система вищих органів і єдине законодавство. До таких держав можна віднести Францію, Бельгію, Україну, Польщу та ін.
Унітарній державі властиві такі риси:
1)вона не містить відокремлених територіальних утворень, що мають ознаки державності;
2)функціонування єдиної системи органів держави;
3)наявність єдиної конституції держави, єдиної системи законодавства, єдиної фінансової, податкової, кредитної систем;
4)у міжнародних відносинах є єдиним суверенним суб’єктом міжнародного права (адміністративно-територіальні одиниці такого права не мають);
5)централізована адміністративна єдність її територіальних одиниць;
Унітарні держави можуть бути як багатонаціональними, так і національними (одна нація). Багатонаціональними державами унітарного типу є Афганістан, Пакистан та ін. Національними унітарними державами є Японія, Гаїті, Польща та ін.
У деяких випадках до складу унітарної держави можуть входити автономні територіальні одиниці, яким притаманні окремі ознаки державності і які здійснюють певні передані їм центральною владою суверенні права. Саме такою одиницею в складі України є Автономна Республіка Крим.
В основу територіального устрою унітарної держави покладені принципи:
а) єдності державної території;
б) її неподільності, недоторканості, цілісності;
в) комплексності і керованості її частин;
г) поєднання державних і регіональних інтересів.
Федерація — це складна держава, суб’єкти якої володіють державним суверенітетом, мають юридично визначену політичну самостійність.
Федерація наділена наступними ознаками:
По-перше, вона характеризується наявністю двох систем законодавчої, виконавчої і судової влади: федеративної і суб’єктів федерації.
По-друге, федеративні органи і суб’єкти федерації володіють своєю сферою повноважень, у яку ніхто не може втручатися.
По-третє, суб’єкти володіють політичною самостійністю у тій мірі, в якій це відповідає їх статусу.
По-четверте, статус суб’єктів федерації не може бути змінений без їх згоди.
По-п’яте, суб’єкти федерації мають територіальну цілісність. Розрізняють такі різновиди федерації:
1) федерація, заснована на договорі, суб’єкти якої — суверенні держави, що зберігають за собою значний обсяг повноважень аж до права виходу зі складу федерації.
Ознаки союзної федерації:
· утворення на основі договору між суверенними державами;
· наявність конституції федерації в цілому і конституцій у кожного з її суб’єктів і, відповідно, систем законодавства і державних органів як усієї федерації, так і в кожного з ЇЇ суб’єктів;
· існування громадянства як усієї федерації, так і громадянства її суб’єктів;
· у міжнародних стосунках може виступати як федерація в цілому, так і кожен з її суб’єктів;
· збереження за суб’єктами федерації широких повноважень аж до права виходу з її складу;
2) федерація, заснована на автономії, суб’єкти якої — державні утворення, що не мають ознак суверенітету, але мають певну самостійність у вирішенні питань місцевого (автономного) значення.
Ознаки федерації, заснованої на автономії:
· створення автономних утворень рішенням вищих органів державної влади країни за проханням населення певної частини території держави;
· суб’єкти федерації одержують право вирішувати питання, що мають виключно місцеве значення;
· відсутність усіх ознак союзної федерації. Виходячи з наведених ознак можна говорити про те, що будь-яка держава, що має у своєму складі автономні утворення, наприклад Російська Федерація, є федерацією, заснованою на автономії.
Новітня історія свідчить, що федерації, побудовані на територіальному принципі, є більш міцними (США, Мексика, Бразилія), аніж ті, в основу яких покладений національний принцип, де зберігається потенційна загроза розпаду саме тому, що національний чинник, який при побудові федерації вимагає врахування показників розселення національних етнічних груп, виконує підпорядковану роль або фактично взагалі ігнорується (приклади колишніх СРСР, ЧССР, СФРІО).
Статус суб’єктів федерації в історії держав формально визначався по-різному: суб’єкти юридично визнавалися суверенними державами (наприклад, республіки СРСР згідно з його конституцією) або за ними не закріплювався статус суверенного державного утворення. Прикладом цього є республіки, краї, області і округи у складі Російської Федерації, які вже не називаються «суверенними». Останній підхід є більш науково обгрунтованим, бо не може бути у складі суверенної держави якогось іншого суверенного утворення. Разом із тим останнім часом припускається асиметричність деяких федерацій, коли її суб’єкти мають неоднаковий юридичний і фактичний статус (незважаючи на однакову офіційну назву), в силу історичних, політичних, географічних факторів, етнічного складу чи інших особливостей мають різні відносини з центральною владою, відрізняючись привілеями, що зберігає потенційну загрозу цілісності юридично неподільної федерації.
На відміну ВІД федерації, конфедерація — це тимчасовий союз суверенних держав, створений для забезпечення їхзагальних інтересів. При конфедеративному устрої держави (члени конфедерації зберігають свої суверенні права як у внутрішніх, так і в зовнішніх справах).
На відміну від федеративного державного устрою, конфедерація характеризується такими ознаками:
По-перше, конфедерація не має своїх спільних законодавчих, виконавчих і судових органів, характерних для федерації. Конфедеративні органи, що складаються з представників сувереннихдержав, вирішують проблеми економічного, оборонного співробітництва (заради чого і створюється конфедеративна держава).
По-друге, конфедеративний устрій не передбачає єдиної армії, єдиної системи податків і єдиного державного бюджету, проте ці питання можуть координуватися за згодою членів конфедерації. Наприклад, можуть виділятися кошти із загальноконфедеративного бюджету на зміцнення обороноздатності окремих країн, що входять у конфедерацію, або надання їм необхідної економічної допомоги.
По-третє, конфедерація зберігає громадянство тих держав, які знаходяться в тимчасовому союзі, хоча режим переміщення громадян однієї держави на територію іншої держави значно спрощений (без віз та інших формальностей).
По-четверте, конфедеративні державні органи можуть домовитися про єдину грошову систему, єдині митні правила, а також єдину міждержавну кредитну політику на період існування цього державного утворення. Можливе функціонування і конфедеративних зовнішньополітичних, оборонних та інших органів, що займаються координуванням спільних інтересів об’єднаних держав у міждержавних відносинах зі світовим співтовариством.
По-п яте, конфедеративні держави недовговічні. Вони або розпадаються з досягненням спільних цілей, або перетворюються у федерації. Історія знає і ті, і інші приклади: Германський союз (1815-1867 pp.), Швейцарський союз (1815—1848 pp.), Австро-Угорщина (1867—1918 pp.); класичний приклад — Сполучені Штати Америки. З конфедерації, що була законодавчо затверджена в 1781 році (Статтями конфедерації), у 1787 році утворилася федерація, закріплена Конституцією США, що діє до цього часу.
Імперія— форма державного устрою великої колоніальної держави. Ця складна держава включає головну державу (метрополію) та її колонію (колонії).
Це, як правило, багатонаціональна держава, утворена шляхом насильницького (рідше — добровільного) приєднання незалежних досі держав або їх частин. Система її державних органів гранично централізована. Представники імперської влади (намісник, губернатор, генерал-губернатор тощо) мають на місцях практично необмежену владу. їх основні завдання — протидія будь-яким виявам сепаратизму, прагненню до автономії чи суверенітету. Допускається створення місцевих органів самоврядування, до компетенції яких віднесено вирішення малозначущих питань. Правова система ґрунтується на принципах права метрополії. Для правового статусу населення нерідко характерні дискримінаційні положення щодо представників пспанівних націй, відсутність або істотне обмеження найважливіших політичних прав і свобод.
§ 4. ДЕРЖАВНИЙ РЕЖИМ ТА ЙОГО ВИДИ
Державний режим— сукупність засобів, прийомів реалізації державної влади, що відображає її характер і зміст із точки зору співвідношення демократичних та авторитарних засад.
Державний режим являє собою спосіб реалізації державою свого призначення в суспільстві. Він складається із системи методів, засобів здійснення державної влади.
В залежності від того, які методи здійснення політичної влади запроваджуються і практикуються в державі, можна виділити такі види режимів: демократичний і антидемократичний.
Демократичний режим— стан політичного життя суспільства, при якому державна влада здійснюється на основі принципів широкої і реальної участі громадян, їх об’єднань у формуванні державної політики, утворенні і діяльності державних органів, дотримання прав і свобод людини. Це сукупність форм і методів здійснення державної влади. Це поняття дає відповідь на питання про те, які методи панують у процесі здійснення державної діяльності і досягнення цілей, що стоять перед державою.
Демократичний режим держави виражається у наступному:
·такий режим надає свободу особі у сфері економічної діяльності, що складає основу матеріального добробуту суспільства;
·реальна гарантованість особистих прав і свобод громадянина, його можливість виражати власні думки про політику держави, активно брати участь у різноманітних культурних, наукових, фахових та інших громадських організаціях надають високу моральність демократичній державі;
·демократичний режим створює ефективні механізми прямого впливу населення країни на характер державної влади (через виборчу систему, контроль виборців за діяльністю державних органів);
·у демократичній державі особа захищена від сваволі, беззаконня, тому що її права знаходяться під постійною охороною органів правосуддя;
·демократичний режим є наслідком реального поділу влади як в унітарних, так і у федеративних державах;
·демократична влада однаковою мірою враховує інтереси більшості і меншості, індивідуальні і національні особливості населення. Вона також є перешкодою бюрократичній сваволі і порушенням соціально-економічних прав національних меншин, що не мають своєї самостійної державності;
·демократичні методи державного владарювання дозволяють переборювати виникаючі соціальні протиріччя, забезпечують компроміс між державними органами і громадянами, між різноманітними соціальними групами населення;
·головним принципом діяльності демократичної держави є плюралізм. В умовах демократичного режиму діють різноманітні партії, інші громадські організації, об’єднання, самодіяльні колективи, що підтримують політику держави, надають її діяльності плюралістичного характеру, шо враховує інтереси всіх індивідів та їхніх громадських утворень;
• демократичний державний режим базується на законах, шо відбивають об’єктивні потреби розвитку особистості і суспільства, тому він забезпечує стабільний правопорядок, низький рівень злочинності, сприяє більш спокійному вирішенню конфліктів між державою й особою, між різноманітними соціальними і національними групами людей.
Серед демократичних режимів можна виділити: демократично-ліберальний, демократично-радикальний, демократично-консервативний та іп.
Недемократичний режим— державна влада здійснюється більш жорстокими методами, шляхом порушення прав людини та усунення можливостей для вільного виявлення інтересів груп населення.
До основних ознак такого режиму належать:
·формальне закріплення в конституційних актах мінімуму прав і свобод громадян при відсутності правових механізмів та інших гарантій їх здійснення;
·н ад м і р н а це н трал і за ц і я де ржа в н ої в л ад и;
·тенденція до застосування неправових засобів здійснення влади;
·застосування примусових методів управління;
·протиправне використання силових структур;
·у деяких випадках авторитаризм може досягати крайнощів у прагненні держави повністю контролювати всі сфери суспільного життя (економіку, ідеологію, духовио-культурний розвиток та ін.).
До антидемократичного типу в історії держав належали наступні його різновиди:
Тоталітарний режим — це сукупність таких засобів, прийомів і способів реалізації державної влади, за яких уся життєдіяльність суспільства і кожного окремого громадянина (особи) абсолютно регламентована: влада на всіх рівнях формується закрито однією особою чи кількома людьми з правлячої верхівки, не контролюється населенням, немає жодної можливості для вільного виявлення і врахування інтересів усіх груп населення; найменші вільності негайно придушуються усіма засобами, аж до прямого насильства, існує однопартійна система, звичним є грубе втручання в особисте життя людини і громадянина.
Авторитарний режим — це така сукупність засобів, прийомів, способів реалізації державної влади, за яких уся влада концентрується в руках правлячої верхівки; допускається деяке розмежування політичнихсил, легальні можливості через представницькі органи чи громадські об’єднання відстоювати інтереси певних верств населення. Проте коли така поляризація політичних сил надто антагоністична, тоді включається механізм дії реакційного закону чи пряме насильство.
Деспотичний — режим необмеженої влади і свавілля в управлінні при відсутності його правових і моральних основ, повній безправності підданих.
Тиранічний — панування жорстких способів здійснення влади при режимі одноособового правління в античних державах.
Військово-диктаторський; військово-поліцейський; режим військової диктатури; расистський; фашистський; мусульмансько-фундаментальний та ін.
Поняття державного режиму не слід ототожнювати з поняттям «політичний режим», хоча вони і близькі між собою. Останнє поняття має більш широке значення і характеризує не тільки методи діяльності державних органів (це, власне, визначається поняттям «державний режим»), але й можливості та форми діяльності всіх елементів політичної системи — політичних партій, рухів, інших об’єднань громадян.
Таким чином, форма держави може існувати тільки в єдності трьох складових елементів: форми правління, форми державного устрою і форми державного режиму. Зміни, що відбуваються в сучасному цивілізованому світі, безумовно, зажадають коригування тих положень, що викладені в цьому розділі підручника.
Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google: